Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Символічні образи і їх сенс в поемі А.Блока «Дванадцять»

Символічні образи і їх сенс в поемі А.Блока «Дванадцять»

Чорний вечір.
Білий сніг.
Вітер, вітер!
На усьому божому світі!
А. Блок

Олександр Олександрович Блок один з дуже талановитих і найбільших поетів Росії, що постарався у своїй творчості відобразити складний, суворий і переломний час рубежу XIX—XX віків. Будучи поетом-символістом, Блок зумів в яскравих і багатозначних образах передати грандіозні події і передбачити прийдешнє. Блок почув загадкову музику часу, перелив її у свої вірші, завдяки яким ця мелодія звучить і для нас, його нащадків.
Читаючи поему «Дванадцять», ми чуємо схвильовану мову автора — очевидця і учасника тієї великої події. Поема «Дванадцять» — своєрідний і правдивий літопис більшовицької революції. Блок оригінально і образно спробував зафіксувати для нащадків свій час, «зупинити мить» хоч би у своєму творі.

Завиває вітер
Білий сніжок.
Під сніжком — льодок.
Слизько, тяжко
Всякий ходак
Ковзає — ах, бідолаха!

Два кольори переважають в поемі: чорний і білий. Усі події відбуваються увечері або вночі. Чому Блок вибирає цей час доби?

Пізній вечір.
Пустіє вулиця.
Один бродяга
Сутулиться
Та свищет вітер…

Не дуже-то пристойні справи творяться в революційному Петрограді, тому, ймовірно, вечір і ніч — самий відповідний для них час доби.
Та ще вітер бушує, збиває з ніг. Це природне явище і символ очисної сили, що зносить усе непотрібне, штучне, стороннє. Вітер веселий І зол, і рад. Крутить подолы, Перехожих косить, Рве, мне і носить Великий плакат: «Уся влада Засновницьким Зборам»… У стихійному бунті поет показує не лише руйнівну, але і творчу силу.
Недаремно попереду революційного патруля виявляється Ісус Христос. Блок тільки позначив майбутнє, воно ще висвітиться яскраво і зримо в інших його творах. Тут же міцно «тримається», намагаючись не відстати від сьогодення, примара старого світу — голодний пес. Його неможливо відігнати, як не можна в єдину мить струсити з себе тягар минулого, воно невідступно переслідує по п’ятах кожного.

Відв’яжися ти, шолудивий,

Я багнетом полоскочу! 

Старий світ, як пес паршивий, 

Провалися — поб’ю! … 

Шкірить зуби — вовк голодний — 

Хвіст підібгав — не відстає — 

Пес голодний — пес безрідний…

Як нещадно і правдиво Блок показує гинучий звичний світ! Він адже теж належить до нього. Але така дійсність, і автор не може покривити душею. Часом в поемі чітко чується радісне збудження ліричного героя, він вітає вітер змін. А поет, що чекає від майбутнього сам Блок? Швидше за все, він передбачає свою загибель разом із старим, звичним і ненависним світом, але протистояти цьому неможливо, як немислимо зупинити стихію.
І велика заслуга поета, що він не просто зумів почути час, а зафіксував його у своїй поемі.

Трах-тах-тах! —
І тільки ехо-камера
Відгукується у будинках…
Тільки завірюха довгим сміхом
Заливається в снігах…

Похожие материалы!!!