Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Психологічне навантаження роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» (І варіант)

Психологічне навантаження роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» (І варіант)

Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».
Роман «Маруся Чурай» з’явився друком у 1979 році. У його основі — історична фабула: визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчна оборона Полтави. На цьому тлі розвивається сюжетна лінія кохання легендарної співачки Марусі Чурай і козака Гриця Бобренка.
Маруся Чурай наділена даром набагато глибше й гостріше за інших відчувати світ, а це значить, що вона близько переймається людськими радощами і стражданнями. її поетична душа підноситься над буденними проблемами, але через це стає вразливою і незахищеною. Страшну трагедію переживає Маруся, коли дізнається, що її коханий одружується з Галею Вишняківною. Звичайно, вона багатих батьків дочка, у цьому Маруся їй не рівня, та як же ж потяг до світлого, як справжнє кохання? І жити хотів Гриць заможно, і пісні Марусині чарували його душу, «це, як скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані»:

Грицько ж, він міряв не тією міркою,
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому.

Гриць не зміг жити з роздвоєною душею, випив отруйне зілля, що наготувала собі Маруся.
Повністю занурюємося у внутрішній світ переживань головної героїні у третьому розділі «Сповідь», коли Маруся, перебуваючи останні три дні життя у в’язниці, осмислює всі обставини, що призвели до трагедії, і «душа болить», серце розрипається від болю втрати, хоч дівчина і не зізнається в цьому:

…Коли так душу випалила зрада,
То вже душа так наче й не болить.

Перша ніч минає з думкою про те, що ніколи вже не проведе вона Гриця в похід і не заспіває йому пісні. Не спалося на другу ніч: згадувалися часи дитинства, перше знайомство з маленьким Грицем, батьківські заповіти, зрада, підтримка Івана Іскри.

…А нащо це я згадую? Достоту —
як той німий, що в камені кричить.
Душа і тут знайшла собі роботу,
нема того, щоб сісти й відпочить.
А як згадаю, Боже, як згадаю,
таку печаль у серці розгойдаю! —

страждає народна співачка. Поняття «душа», «серце», «біль» тісно переплітаються в болісному внутрішньому монолозі Марусі Чурай, засвідчуючи її критичний стан, стан людини, яка обрала смерть. Чи не тому вона третьої ночі подумки вже блукає по кладовищу, прощається з рідною хатою, греблею: «Я завтра, сонце, буду помирати. Я перейшла вже смертницьку межу». З цього розділу ми дізнаємося і про душевні вагання Гриця. Йому теж не можна відмовити у переживаннях, та тільки ногами він ходив по землі, не міг осягнути неба.
Марусю помилував гетьман, наказ якого до страти встиг привезти Іскра, та сама вона покарала себе найбільше:

Моє життя — руйновище любові,
де вже ніякий цвіт не процвіте.

Втратила Маруся найцінніше — свій голос, свій талант. Згорає вона від внутрішніх переживань. І хоч письменниця не показує смерті співачки, та назва останнього розділу роману підказує це — «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Та вічно житиме світла пам’ять про Марусю Чурай:

— Скажи, зозуле, скільки мені жити? —
Кує зозуля… Цілий день кує…

Дивна поетеса, твори якої запам’ятовуються назавжди, талановито змогла передати перипетії внутрішнього життя героїні, її радощі й уболівання, її страждання й любов, безмежну, вічну. Тільки людина з великою душею здатна на це.

Похожие материалы!!!