Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Образ моря в ліриці В. А. Жуковского і А. С. Пушкіна

Образ моря в ліриці В. А. Жуковского і А. С. Пушкіна

Романтизм як літературний напрям сформувався у більшості країн Європи до початку XIX століття, викликавши до життя цілу плеяду чудових письменників і поетів. Видатними російськими поетами-романтиками по праву вважаються В. Жуковский, А. Пушкін, Батюшков, М. Лермонтов. Якщо В. Жуковский буквально стояв у витоків цього літературного методу в Росії і у своїй творчості відбив зміну сентименталізму раннім романтизмом, то лірика А. С. Пушкіна пережила вже перехід від зрілого, повноцінного романтизму до критичного реалізму. У творах обох поетів фігурує типовий для романтизму образ моря, по-різному сприйнятий і описаний залежно від особливостей творчого бачення світу авторів.
Про сприйняття В. Жуковским образу моря можна судити, спираючись в основному на вірш «Море». Поет втілює водну стихію, наділяє її людськими почуттями, пристрастями:

Ти живо, ти дихаєш; тривожною думою,
Сум’ятною любов’ю наповнено ти…

Образ моря алегоричний і алегорично передає душевний стан автора; ліричний герой переносить свої особисті переживання на море, що споглядає їм, примушуючи його любити, ревнувати, бунтувати. Близькість героя і моря підкреслюється багатократним повторенням займенника «ти»:

Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі піднімаєш,
Ти рвеш і терзаєш ворожу млу…

Море з’являється перед читачем пристрасною стихією, що приховує свою любов до неба під покривом таємничої безмовності. Оманливість моря — в його прихованій підступності, дволикості («Оманливий твоїй нерухомості вид»). Автор стоїть «над безоднею», глибокою, незмірною, неосяжною. Таємниці моря ведені лише йому і авторові, але небезпека розлуки примушує водну стихію збунтуватися, відкритися, зажадати повернення небес; море вільне у вираженні своїх почуттів, воно відкрите і бурхливо протестує, бореться за свій ідеал.
У А. Пушкіна образ моря зустрічається в декількох ліричних творах. Так, у вірші «Згасло денне світило.»., написаному поетом на кораблі на початку південного посилання, море також показане втіленим, але, на відміну від моря Жуковского, воно чуже авторові («похмурий океан» повторюється у вірші тричі). Проте є і схожі риси: моря «мінливі», тобто знову ж таки непостійні, непередбачувані. Поет настільки занурений у свої думки і відданий сумним спогадам, що він не концентрується на образі моря, а тільки відчуває свою залежність від волі морської безодні :

Лети, корабель, неси мене до меж далеких
По грізній примсі мінливих морів…

Море вирішує долю автора, воно могутньо і свавільно, воно підпорядковує собі вигнаного поета.
Найяскравіше образ моря змальований Пушкіним в елегії «До моря». Тут море для автора — безумовний символ свободи, вірш навіть розпочинається з перифрази в зверненні:

Прощай, вільна стихія!

Образ автора виступає нарівні з образом моря, причому обидва образи дано в розвитку і взаємодії один з одним. Як і у Жуковского, у Пушкіна багато займенників «ти», і це підкреслює близькість моря і ліричного героя як окремих, самодостатніх і в той же час потрібних один одному осіб. Історія їх стосунків представлена в усьому своєму барвистому розвитку: спочатку сильна прихильність («Могутньою пристрастю зачарований, у берегів залишився я»), розчарування («Про що шкодувати? <…> Один предмет в твоїй пустелі мою б душу уразив») і розлука :

Прощай же, море! Не забуду
Твоєї таємничої краси…

Море цікаво авторові і як сховище історії, що прийняло у своє лоно великих світу цього. У вірші з’являється образ Наполеона, засланого на острів Святої Олени; проте увага поета більше притягає образ його творчого кумира періоду захоплення романтизмом — видатного англійського романтика Дж. Байрона. Ім’я у вірші не називається, але образ співака моря («Шуми, схвилюйся негодою: він був, про море, твій співак») обкреслений яскраво і легко впізнанний. Англійський поет представляється авторові близьким Морил, таким, що має з ним багато спільного:

Він духом створений був твоїм
Як ти, могутній, глибокий і значимий…

Море — те, що ріднить, зближує російського і англійського поетів, наближає Пушкіна до його ідеалу.
В той же час можна знайти і безліч рис, властивих Морил Жуковского : потужність, глибина, неприборкна; головна ж схожість — в осмисленні моря як символу свободи; у Жуковского як поета раннього романтизму — менш яскравого (море лише вільно у вираженні своїх почуттів). У Пушкіна море — закінчений образ-символ, а вірш «До моря» є одним з найбільш значимих в темі свободи і вільності.
Як виразився В. Белинский : «Без Жуковского ми не мали б Пушкіна». Раннеромантические традиції лірики В. А. Жуковского знайшли віддзеркалення в складнішій і багатограннішій творчості А. С. Пушкіна, що став, у свою чергу, неоцінимим внеском у розвиток не лише російської, але і світової літератури.

Похожие материалы!!!