Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Місце і значення творчості О. Гончара в сучасній українській літературі (ІІ варіант)

Місце і значення творчості О. Гончара в сучасній українській літературі (ІІ варіант)

Є в літературі такі імена, без яких не можна уявити саму літературу. Так неможливо уявити українську літературу без фундаментальної постаті Олеся Гончара, письменника високої совісті, глибокого життєвого досвіду, художньої майстерності. Незаперечним стало те, що в літературі XX століття письменник посідає почесне місце класика, людини, що створила справжні шедеври реалістичної прози.
Найвидатнішими творами Олеся Гончара стали «Прапороносці» і «Тронка», «Твоя зоря» і «Людина і зброя», «Таврія» і «Перекоп». «Бригантина» і «Берег любові», «Собор» і «Циклон», «Ніч мужності» і «Чорний яр».
Коли читаєш романи і повісті, новели й нариси Олеся Гончара, вражає те різноманіття людських характерів, які він створює,, повнокровність та художня правдивість їх, органічна краса його стилю.
Письменник створив колоритні постаті: то наче вибраного з гущі народу незабутнього Хоми Хаєцького з роману «Прапороносці», то щедрого на вдачу Микити Братуся з однойменної повісті, то Мурашка а «Таврії», то степових трудівників Лукії Рясної та старого Горпищенка з «Тронки», то непосидющого і доброго вузлов’яза Андрона Ягнича з «Берега любові», то зворушливих і чистих у своїх недружніх стосунках і в любові до всієї планети Кирила та Софії Заболотних з роману «Твоя зоря», то впертого хлопчиська Данила Яреська, який стає гідним сином свого народу з «Перекопу», а також нездоланної Лялі Убийвовк із твору «Земля гуде». Усі ці люди — прості трудівники, робітники, прекрасні своєю любов!ю до праці, до людей, усього світу.
Особливо цікавим здобутком нашої вітчизняної літератури є есеїстика видатного класика. Остання за часом написання його книга називається «Письменницькі роздуми». Сюди входять такі непересічні твори, як «Гоголь і Україна», аналіз роману П. Мирного «Повія», роздуми над поезією Тараса Шевченка та інші. Цікавими для читача були б такі думки улюбленого письменника: «Хтось (здається, Потебня) зауважив, що слово в художньому творі, окрім предметного значення, має ще свій стилістичний ореол. Думаю, що не тільки окреме слово, а й увесь художній твір може променитися таким ореолом… Можна було б назвати цілий ряд таких істинно натхненних, що світяться зсередини, творів, і серед них для мене — романи Льва Толстого, «Земля» Довженка, твори Антуана де Сент-Екзюпері…» Ці слова про «ореол» по-справжньому талановитого художнього твору багато що пояснюють читачеві щодо ставлення Олеся Гончара до художньої творчості. Бажання створити текст, який «світився б зсередини», стало поетичним кредо українського митця, тому й цінувалися його твори не тільки українським чита¬чем, але й читачами усього світу, перекладалися багатьма мовами. Перекладач творів письменника Едуардас Межелайтіс писав: «Коли я перекладав «Злату Прагу» Олеся Гончара, мені здавалося, що я сам пишу цю книгу і розповідаю своїм молодим співбесідникам про війну. Все це я пережив — і не перекладав, а ніби сам писав цю книжку. А книга прекрасна». А польський дослідник творчості письменника Флоріан Неуважний так характеризував творчість митця: «Про Олеся Гончара не можна писати без емоційного забарвлення, бо його добрий, людяний хист, притаманний, мабуть, і його особистій вдачі, так сильно вибивається на поверхню його творів, гцо слід було б казати про специфічну «Оптику» бачення ним світу: він скоріше зверне увагу на добрі, приязні, сонячні аспекти життя своїх героїв, ніж на темні, брутальні, жорстокі його прояви, хоч вони, звичайно, не зникають з поля його бачення. Вони, одначе, є завжди порожою для людини і суспільства стихією, з якою воюють добрі, сильні, сердечні герої його творів».
Мова творів Гончара щедра й багата на відтінки, немов осінь, багата плодами, вона бринить своєю красою і вражає читача художньою довершеністю. У романах письменника немає нічого зайвого, надлишкового, надуманого, тільки класична простота й естетичність. Проза Гончара вражає своєю музичністю, уважністю до кожної фрази та діалогу. І тому, читаючи «Тронку», Максим Рильський написав: «На мене війнуло справжньою поезією. Читаю і радію».
Письменник знаменував в українській літературі цілу епоху, ікхшачену війною, післявоєнною руїною та поступовим відродженням країни. Він відтворив усі найважливіші події життя Батьківщини у своїх романах, давши читачеві змогу прожити разом з його героями буремні воєнні часи та складні часи відбудови. І навіть сучасний молодий читач, що дещо скептично відноситься до радянської дійсності України, насолоджуватиметься тими цінностями людських характерів, які, здається, втрачені й забуті в наш час. Але, прочитавши романи Гончара, читач, можливо, замислиться над своїм життям, стане добрішим та чуйнішим, аз другого боку, сильнішим і сміливішим, стане особистістю.

Похожие материалы!!!