Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > «Люди холопського звання«(1)

«Люди холопського звання«(1)

Некрасов писав поему «Кому на Русі жити добре» впродовж двадцяти років, збираючи матеріал для неї буквально «по слівцю». Недивно, що цей твір став справжньою епопеєю, що відбила життя пореформеної Росії. Некрасов хотів зображувати в ній усі соціальні шари сучасної йому Росії, і завдяки вдало підібраному сюжету авторові це вдалося. У поемі ми зустрічаємо абсолютно різних людей: щасливих і нещасних, бідних і спроможних; бунтарів і рабів. Тема цього твору присвячена останнім. Перш ніж розповісти про «людей холопського звання», зображених в поемі, треба відмітити, що це лише частина селян. Більшість же мужиків усвідомлювали жах рабського життя і не звиклися зі своїм безправним положенням, не стали холопами за переконанням.
Яків Вірний — холоп зразковий. Скривджений жорстоким поміщиком, Яків в помсту кінчає життя самогубством у пана на очах. У поемі Некрасов створює і образи холопів не лише по положенню, але і по своїй психології. Такий і дворовий князя Переметьева, який щасливий, вилизуючи тарілки і допиваючи з чарок іноземне вино.

У князя Переметъева
Я був улюблений раб
Дружина-раба улюблена…
Він молиться:
Залиш мені, Господи,
Хворобу мою почесну
По їй я дворянин!

Близькі до холопів Клим і Ипат — люди князя Качатина. Один називає себе рабом негідним, а пана — князьком. Іншому дав оцінку сам Некрасов:

Був Клим мужик: і п’яниця
І на руку нечистий.
Працювати не працює
З циганами вожжается
Бродяга, коновал!

Серед селян зустрічаються і такі, які за гроші здатні зрадити. Таким був Егорка Блазнів. За службу в поліції його били в усіх селах, де б він не з’являвся. Висловлюючи загальну думку людей про таких холопів, Влас, один з впливових селян, помічає із приводу Егорки Шутова :

Аи служба
посада підла!.
Гнуся людина! — Не бити його,
Так вже кого і бити?

Жадібний староста Гліб спалює заповіт про звільнення восьми тисяч душ. Розповідь про селянський гріх оповідає Ігнатієм услід за легендою Ионушки «Про двох великих грішників»:

Великий дворянський гріх!
Великий, а усе не бути йому
Проти гріха селянського.
Гріх зрадника — найважчий:
Усе прощає Бог
А гріх Іуди не прощається.
Ой мужик! Мужик!
Ти грешнее усіх,
А за що тобі вічно маятся!

Показавши у своїй поемі немало «людей холопського звання» серед селян, Некрасов тим самим дає зрозуміти, що кріпацтво нівечить людей, робить з них або підлабузників, або гірких п’яниць, розбійників, а найгірше — зрадників. А як же реформа 1861 року? Адже вона відмінила кріпацтво. Це так, але положення народу від цього не стало краще. Залишаючись як і раніше безправними і убогими, селяни щосили вибиваються, щоб прогодуватися… Недаремно вони говорять про реформу:

Добра ти, царска грамота
Та не про нас ти писана…

Некрасову ж бачиться таке щастя для російського народу:

Не потрібно мені ні срібла
Ні золото, а дай Господь
Щоб землякам моїм
І кожному селянинові
Жилося привільно, весело
На усій святій Русі!

На прикладі семи правдошукачів, що відправилися в дорогу у пошуках щастя, і інших персонажів Некрасов показує, що більшість селян все ж не стали холопами. У цих людях пробуджується протест проти свого жебрацького положення, і вони не змиряться з такою долею. Недаремно поет написав з надією:

Рать піднімається
Незліченна
Сила в ній позначиться
Непохитна.

Похожие материалы!!!