Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Герасим Калитка — вічний?

Герасим Калитка — вічний?

Драму «Сто тисяч» написано із використанням власне українського побуту, Критських тогочасних реалій. За формою, за художнім твором — це такий локальній твір, в якому описане окреме життя окремої людини в обмеженій історичній добі. Але за змістом, за проблематикою цей твір зовсім не локальний. То що таке Герасим Калитка — дивна й ненормальна гримаса української історії, розвитку нашого суспільства чи тип, вічний образ? Минулося, як головний кіль народу, чи досі триває? Для початку шукаємо в літературі. Калитко, відгукнися! Чуються вигуки Пушкінського «Скупого лицаря», от голос подав і Плюшкін Гоголя. Не самотній Калитка, ох, не самотній. Що об’єднує? Звідки стільки? А як народ любить ці образи — радіє: живих, яких живих типів зобразили! І лякається водночас: о Боже це ж живих, справжніх зобразили, такі ж усюди навколо! Гукаємо далі… Сварливий скрипучий голос — от і Гобсек Бальзака приєднався до наших, місцевих Калиток. То виходить не тільки у нас, на слов’янському, скажімо, грунті, розгорнули свою діяльність…

Якщо Калитки є в літературі в такій кількості, в літературі різних народних епох, то, виходить, вони є і в житті — різних епох, різних народів. Звідки беруться, куди діваються? Кудись взагалі діваються? Непрості питання. Насправді непрості.

Що примушує людину ставити матеріальне вище за духовне? Що примушує людину відверто зневажати щастя близьких, інтереси оточуючих, людські стосунки — заради грошей? Насправді ж це не свідомий вибір, це наслідки чого завгодно: самотності, виховання, ударів долі, ненависті інших, впливу середовища, В даному випадку — всього чого завгодно. І це, я думаю, все одно не привід вибачати. Воно співчуття викликає. Найгірше, зрештою, не результат: певні причини призвели до морального виродження. А процес, процес цього духовного загнивання. Людина не бачить, не контролює саму себе, не усвідомлює. Взагалі — найгірше, коли усвідомлює.

По літературі пройшлись, тепер ближче до реального життя. Існують зараз Калитки? Лицемірством було б стверджувати, що ні! І, ви знаєте, я думаю, Калитка як суспільний тип існуватиме завжди. Так, Калитка вічний. Змінилися, можливо масштаби діяльності, змінились, можливо пріоритети, втім, не вийшовши за межу суто матеріального… Можливо, навіть Калитка сучасний не так утискає близьких. Чому? Бо і близькі Калитки — теж Калитки, які й собі тягнуть у свій бік. Зрештою, навіщо ж тоді намагатися змінити світ, навіщо бити по Калитці сатиричним сміхом, комедіями? Насамперед, щоб він не став еталоном, щоб люди розуміли що таке є, але так не має бути. І ще — щоб кожен, хто прочитав «Сто тисяч» тим більше, побачив Калитку й його історію власними очима, знищив і висміяв Калитку в собі, в самому собі. Бо викривлені ідеали, знаєте, заразні…

Калитка так само вічний, як вічний Гамлет чи Дон Кіхот. У цьому, напевно якийсь виший задум. Так, можливо, встановлюється рівновага в світі, своєрідний баланс між добром і злом… Але сучасний світ небезпечно швидко рухається в бік утвердження Калитчиних ідеалів. Із цим варто боротись, я думаю.

Історія Герасима Калитки — історія про втрату духовності й людяності, зрештою, якщо говорити про цю втрату, то насправді — «краще смерть, а ніж така потеря»…

Похожие материалы!!!